Противиразкові препарати (проти + лат. ulcus — виразка, в результаті від прото-індо-європейської бази elk-es — рани) — група ЛП, що застосовують при лікуванні виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, гастроезофагеального рефлюксу, гіперацидного гастриту та інших захворювань ШКТ, викликаних гіперсекрецією.
Виразка шлунка та дванадцятипалої кишки — поліетіологічні захворювання, тому для лікування необхідна комплексна терапія. В комплексній терапії захворювань, що супроводжуються гіперсекрецією, застосовують антисекреторні, антацидні та обволікаючі, гастропротекторні, антихелікобактерні препарати, а також комбіновані та інші противиразкові препарати. Класифікація противиразкових препаратів наведена в таблиці.
Інгібітори Н+/К+-АТФази, або блокатори протонної помпи, в кислому середовищі канальців парієтальних клітин шлунка перетворюються на активний метаболіт, який інгібує фермент Н+/К+-АТФазу. Як наслідок порушується надходження іонів водню в порожнину шлунка і пригнічується утворення соляної кислоти. При збудженні гістаміном Н2-гістамінових рецепторів парієтальних клітин слизової оболонки шлунка підвищується їх секреторна активність. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів конкурентно інгібують взаємодію гістаміну з Н2-гістаміновими рецепторами парієтальних клітин шлунка, що сприяє пригніченню секреції соляної кислоти. М1-холіноблокатори вибірково блокують М1-холінорецептори слизової оболонки шлунка, що пригнічує секрецію соляної кислоти та пепсиногену залозами шлунка. Антацидні препарати вступають у хімічну реакцію з хлористоводневою кислотою шлункового соку і нейтралізують її. Противиразкові препарати містять як допоміжний компонент невелику дозу фамотидину, тому виявляють антацидну і антисекреторну дію. Обволікаючі препарати в ШКТ утворюють плівку із колоїду, яка захищає чутливі нервові закінчення слизової оболонки шлунка від дії подразнювальних речовин та соляної кислоти. Препарати вісмуту та сукральфат зв’язують тканинні білки з утворенням захисної плівки з альбумінатів, яка захищає слизову оболонку шлунка від подразнення. Антихелікобактерні препарати діють бактерицидно на Helicobacter pylori. Дротаверин та мебеверин пригнічують фосфодіестеразу, викликають накопичення цАМФ і знижують вміст іонов кальцію в клітинах, унаслідок чого зменшується тонус і скорочувальна активність гладких м’язів ШКТ. Мебеверин є вибірковим міотропним спазмолітиком, який діє на м’язи ШКТ. Мізопростол є препаратом простагландину Е, який стабілізує слизову оболонку шлунка і покращує мікроциркуляцію. Метилурацил стимулює процеси регенерації в слизовій оболонці шлунка. Механізм дії комбінованих та монокомпонентних препаратів рослинного походження зумовлений складом, що забезпечує протизапальну, антиоксидантну, мембраностабілізувальну і гастропротекторну дію.
Усі антисекреторні препарати, мізопростол, комбіновані та інші противиразкові препарати, плантаглюцид виявляють антисекреторну дію, М1-холіноблокатори, дротаверин, мебеверин, плантаглюцид володіють спазмолітичним ефектом, антацидні та обволікаючі препарати мають антацидні та обволікаючі властивості. Сукральфат, препарати вісмуту, антацидні та обволікаючі препарати виявляють адсорбувальну та антитоксичну, в’яжучу дію, інгібітори протонної помпи, препарати вісмуту, сукральфат, мізопростол, метилурацил, комбіновані та інші противиразкові препарати, крім дротаверину, симальдрат — репаративну та гастропротекторну дію. Антихелікобактерні препарати, інгібітори протонної помпи мають антихелікобактерний, а препарати вісмуту, плантаглюцид, комбіновані та інші противиразкові препарати — протизапальний ефект.
Основними показаннями до застосування всіх противиразкових препаратів, крім плантаглюциду, є виразка шлунка і дванадцятипалої кишки з підвищеною кислотністю та гіперацидний гастрит. Антисекреторні препарати застосовують також у терапії рефлюкс-езофагіту, синдрому Золлінгера — Еллісона, антацидні препарати — при печії, мізопростол — у разі НПЗП-гастропатії, плантаглюцид, комбіновані та інші противиразкові препарати — при гіпоацидному гастриті, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки з нормальною чи зниженою кислотністю.
Носков Н.А. Гастроэнтерология. Актуальная лекарственная терапия: Учеб.-справ. пособие. — Ростов н/Д, 2008; Рациональная фармакотерапия заболеваний органов пищеварения / Под общ. ред. В.Т. Ивашкина. — М., 2003; Смолянинов А.Б., Бойко И.Н. Современные подходы в метаболической фармакотерапии больных хроническим гастритом и язвенной болезнью. — СПб., 2004.